Що таке справжня творчість і яке мистецтво є у своїй сутності християнським? Як не заразитися духом обивательщини і не загубити самого себе в апостасійному світі? Відповіді на ці та інші важливі й актуальні запитання шукає в своїх передачах заступник головного редактора «Радіо-Ера FМ», автор і ведучий програми «Не останній день» Роман Коляда. Музикознавець, композитор і піаніст, поет і журналіст, сім’янин і православний християнин, відзначений кількома церковними нагородами, він охоче дав відповіді на поставлені нами запитання.
– Романе Вікторовичу, не так давно вийшов у світ компакт-диск з Вашими авторськими фортепіанними композиціями. Напевно, не випадково йому була дана назва «Погляд в небо». Чи не свідчить вона про те, що у Ваших творах за допомогою музичних засобів виражаються не лише стан душі автора, але й якісь філософські чи навіть релігійні інтонації?
– Я колись сформулював для себе принцип, що я не ідеологізую свою творчість спеціально, не підводжу під неї якоїсь релігійної-енергетичної-філософської-тощо основи, але водночас свідомий того, що результати цієї творчості випромінюють у світ мій світогляд, а отже я відповідальний за те, що саме вони випромінюють. Хтось хоче почути в моїй музиці просто красиві мелодії – добре, хтось захоче закривши очі, уявляти чи «бачити» якісь картини – на здоров’я… Втім, якщо питання сформульовано саме так, як сформульовано… «Погляд в небо» – це, водночас, і поетичний образ і назва-дороговказ. Тому, якщо хтось сприйме це як молитву, написану для фортепіано соло – буду радий. Розумію, що православна традиція більш ніж стримано ставиться до інструментальної музики, як до виразника молитовного стану, саме через неоднозначність, невербальність музичної інтонації, та кожен славить Творця у свій спосіб.
– Чи розділяєте ви думку (скажімо, Петра Мамонова) про те, що справжня творчість, яка несе в собі позитивний християнський заряд, є не продуктом роздумів на тему: «чого б мені такого християнського створити?», а органічним, нерідко навіть несвідомим, витоком людського духу, який досягнув певної міри богоподібності через невпинний аскетичний і моральний труд над собою?
– Якщо коротко, то згоден абсолютно. «Чого б мені такого християнського створити?» - це найімовірніший шлях до фарисейства у мистецтві (за, можливо, рідкісними винятками). Більше того, я цілком припускаю можливість нехай і коротких, але осяянь і у не надто аскетичних персонажів. Тут, на мою думку працює принцип маятника. Якщо частка світла у душі все ще досить потужна і людина, попри все, посеред свого буремного грішного життя, продовжує ще чути тихий внутрішній голос, то осяяння можливе, і якщо це людина творча – осяяння це може принести несподівано світлий, з «позитивним християнським зарядом» твір.
– Цього літа у Луцьку відбувся міжнародний музичний фестиваль «Стравінський і Україна», присвячений річниці з дня народження композитора. В зв’язку з цим хотілося б запитати у Романа Коляди, як у автора дипломної роботи, що називалася «Симфонія псалмів І.Ф.Стравінського як образ храму і храмового дійства», що Ви можете сказати про вплив релігії на творчість славнозвісного композитора? Чи може проста людина немузикознавець віднайти ключ до розуміння музичних і в той же час сакральних образів у музиці Стравінського та й до розуміння його творчості взагалі?
– Ну, по-перше, відомий випадок чудодійного зцілення Ігоря Стравінського біля ікони десь в Європі, коли у нього перед концертом (а він концертував як піаніст) рознесло наривом пальця. По-друге, відомо, що Стравінський починав свій день з молитви, хоча як всякий нормальний митець він цю молитву склав сам на базі з однієї з вранішніх молитов (якщо я нічого не плутаю, не зміг знайти першоджерело). По-третє, композитор який написав «Симфонію псалмів», «Месу», «Реквієм»… він був богошукачем. Він постійно шукав засобів вираження свого відчуття вселенської гармонії, а відтак – Бога, у музиці. Музикознавець – не музикознавець… Я ж не написав роботу по «Симфонії», а потім захопився цією музикою. Музикознавство допомогло мені на дещицю наблизитися до розуміння, чому саме ця музика справила на мене таке шалене враження з першого ж прослуховування. Музикознавча інтерпретація – це продовження музичного тексту вербальним більше, ніж ключ до його розуміння. Такий благодатний матеріал, як «симфонія псалмів» дав мені змогу побудувати концепцію, у якій проведено аналогію між структурою цього твору і структурою денного богослужебного кола, структурою храму у його членуванні по вертикалі і по горизонталі; побудова перших кількадесяти тактів «Симфонії» уподібнена мною до структури оповіді про сім днів творіння і т.д. Я більш ніж впевнений, що Стравінський не закладав всього цього спеціально у свою музику, але якщо я зміг там все це прочитати – то він геніально інтуїтивно відчував все це і транслював безпосередньо у нотний текст. Крім того, Стравінський у своїй творчості синтезував у єдине ціле символіку і православної, і католицької церкви. Жан Кокто сказав про Стравінського: "Хіба це не диво: гроза, вкрай стурбована досконалістю кривої, яку накреслить прилад, що її реєструє? Східний романтизм, що працює на західний раціоналізм". Цю музику треба просто чути. Якщо немає вух, щоб чути – жодна музикознавча інтерпретація, як і жодна проповідь, не стане чимось більшим, ніж цікаво скомпонованим набором слів.
– Чи відкрили Ви для себе якісь нові й раніше невідомі Вам духовні реалії під час написання дипломної роботи, знайомлячись з працями християнських, зокрема православних мислителів?
– До початку роботи над дипломом я слабко собі уявляв, скажімо, навіщо в церкві ладан, чому церква так перейнята естетичною стороною богослужіння, чому храм виглядає саме так, а не інакше, чому під час богослужіння читаються одні псалми, а не інші… Скажу тільки, що моє воцерковлення сталося пізніше, ніж була написана ця робота, тому можна вважати, що вона сприяла цьому процесу загалом.
– Сьогодні православних місіонерів можна побачити на рок-концертах. Нещодавно ігумен Сергій (Рибко) відкрив у всесвітній мережі новий місіонерський проект під назвою «Неформал». В середовищі таких місіонерів вважається, що «ніяка музика у світі не відображує так драму життя, одвічну боротьбу добра і зла на лиці землі, як рок» і що неформальна молодь є найбільш благодатним грунтом для проповіді православ’я. Чи поділяєте Ви такі переконання?
– Неформальна молодь сьогодні надто різнорідний матеріал, щоб робити щодо неї якісь узагальнення. Якщо звузити поле зору конкретно до слухачів рок-музики. Ну, я не знаю, все одно досить широке поле виходить. В цілому можна з цим погодитися, принаймні мені імпонує вже те, що Церкву, бодай в особі такий місіонерів-неформалів не відлякує саме звучання рок-музики, сам факт наявності у світі «патлатих і неголених» молодих людей з гітарами в руках.
–Ви якось зауважили, що «культурний, чи то пак антикультурний ширвжиток – безперечне зло» і що «тяжчого злочину проти людини», ніж те коли її «привчають до рожевенької і тепленької кашки і спонукають думати, що це – все… складно придумати». Як боротися з цим явищем? І що саме є полем цієї боротьби: міністерство культури, ЗМІ, релігійні організації тощо чи лишень наші власні серця і голови?
– ЗМІ, особливо телебачення – це не поле боротьби, це інструмент для втовкмачування в голову вигідного комусь лайна. Через те, не треба голову під цей молот підставляти, або скористайтесь каскою своїх власних переконань, перш ніж вмикати телевізор, наприклад. Міністерство культури? При чому тут воно. Василя Вовкуна, теперішнього міністра, я дуже поважаю, він намагається сьогодні щось робити, але передовсім, кожен сам собі має бути міністром культури. Якщо ви вважаєте себе унітазом – дивіться більше телевізор. Може у перервах між рекламами щось і побачите. Хоча, якщо хто любить футбол, чи формулу 1, то тут ще так-сяк. Бачте, для мене мама, яка палить біля дитини і мама, яка садовить дитину перед телевізором на пів-дня, обидві ці мами чинять однаковий злочин. Краще придбати програвач дисків і збирати власну колекцію хорошого кіно, музики, книг і дивитися, слухати, читати. Добре, якщо є кому зорієнтувати у виборі. Освічений друг, духівник, батьки, або навпаки, дорослі діти. Якщо ви сам – вмикайте на повну потужність інтуїцію.
– Чи погоджуєтеся Ви з твердженням про те, що є всі підстави говорити про світ ХХІ століття і про наше сьогодення як про постхристиянський період історії людства? Чи можна сподіватися, що принаймні в Україні православне християнство поверне собі колишню силу і славу та стане тією силою, яка об’єднає розпорошений український народ і поведе його у справді перспективне та світле майбутнє? І чи не помиляються ті, хто стверджує, що нинішні неоязичництво і тотальний світоглядний плюралізм є явищами незворотніми і є одними з останніх хвиль процесу, який називають «таємницею беззаконня»?
– Я хотів би бути оптимістом…
– Кілька слів побажання сучасному українцю (чи українці).
– Викиньте, або, хоча б, вимкніть на тривалий час телевізор, сходіть до церкви, побалакайте з дитиною, подивіться в небо, посміхніться врешті-решт. На Волині колись випускали найкращі у Радянському Союзі всюдиходи ЛуАЗ. Вони вигрібалися з будь-якого лайна. Чого і вам бажаю.
Бесіда записана 2008 року.
© При передруку посилання на цей ресурсобов’язкове.
